|
Веселеньке
| |
| Justance | Дата: Вівторок, 25.09.2007, 09:25 | Сообщение # 31 |
3-ий клас
Группа: КреативНИК
Сообщений: 95
Статус: Offline
| Да помним мы всё прекрасно. Особенно реакцию Виталика Шняги на этот конценрт. После таких выступлений на Шевчике места живого не отсавалось  Но Макс твёрдо решил, что искусство требует жертв, и продолжал серию своих выступлений, когда главный критик-Виталик, его не мог слышать: в автобусе, в душе, в комнате когда Виталик выходил, и даже в туалете Такой "герой" наш Макс! И скажу Вам творчество Макса тогда пользовалось грандиозной популярностью, хотя у у учасников того ансамбля.
|
| |
| |
| alegro | Дата: Четвер, 27.09.2007, 23:38 | Сообщение # 32 |
2 - клас.
Группа: Заслужений креативНИК
Сообщений: 75
Статус: Offline
| Так, ця пісня, це був хіт Італії!!!  І знов про лагер, Ромашку. Я уже будучи в середній групі і відповідала за Семенову Катю, вона нажаль не дотягнула до випуску, але ми з нею підтримуем дружні стосунки. Доречі в неї 17.09. теж було день народження  Вітаємо!
...ну продовжу. Але жили по різним кімнатам. І вона частенько заходила до мене в гості посидіти, поспліткувати про цікавеньке 
Та одного дня у Катюхи пропало все взуття , а це немало небагато три пари  Всі почали шукати, і нічого. Ні однієї пари з трьох. Вже грішним ділом почали думати, що хтось заліз у вікно, на другий поверх і прикарманив. Потерпіла вже втратила останню надію, але хтось розумний запропонував перевірити все під ліжками.
 Це здаеться була Наталья Миколаївна.
О ДИВО!
Вони спокійнесенько лежали під моїм ліжком, на наше здивування  А було все так ... коли Катюха забігала до нас вона була взутою, знімала взуття ми сиділи на ліжку говорили ділилися враженями про те, хто що сказав   , а в свою кімнату вона йшла без взуття 
І так було з першою, другою і третьою парою Висновок: перед тим як щось шукати подумай де ти бачив цю річ останій раз!!! 
не поспішай звинувачувати інших!!!
Сообщение отредактировал alegro - Четвер, 27.09.2007, 23:43 |
| |
| |
| Lavatrice | Дата: П`ятниця, 28.09.2007, 01:31 | Сообщение # 33 |
КреатОр
Группа: Координатор
Сообщений: 159
Статус: Offline
| Давно потрібно було створити нову гілку - повчальні байки. І знову Японія 98. Зараз таких поїздок не роблять. Головна фішка таких поїздок - це невелика кількість людей. Нас було 18 + 2 викладача. Незмінні ПА та ОГ. Щось згадували, щось ні. Я згадаю інше - повчальне. Таке можна відчути лише у тісному складі.
Був це щасливий сьомий концерт (з сімнадцяти). Ішов танець середніх. Може Волинка, а може ще щось. А Кабан вибігає за сцену і каже Оніку: "Александр Леонидович. А у меня в колене что-то хрустнуло." Він так весело це сказав, із посмішкою, що ОЛ йому не повірив. А час іде. Тоді Кабан із тією ж посмішкою каже:"Александр Леонидович - серьёзно!". Коли ОЛ поліз знімати один із своїх щасливих наколінників я навіть не зрозумів, чому він це робить. Ми готувалися на Гриця, здається.....
Кабан відтанцював половину Гандзі. На фіналі - він не сів. А на Гарбуз не вийшов. А після концерту, коли ми сиділи в бусі стомлені, але веселі побачили ПА, що вийшов з лікарні. За ним слідом ішов ОГ. І останнім вийшов Кабан. В гіпсі. На костилях... Це був шок. Вони повільно ішли до буса. Ці 3-4 хвилини була гробова тиша......................
.........................................................................
..................................... ..................................
.......................................................................
............................... ..........................................
Про що думали? Про Олексія! ...............................
Ми не знали, що там і як у його коліні, але повірте, перше враження було дуже гнітюче. Той, хто там не був, мабуть, не зрозуміє.
...................................................................
Але шок пройшов. В більшості, завдяки вдалому психологічному такту ПА та ОГ. Вони втримали нас всіх від гнітючих думок своїм позитивним настроєм, хоча на душі в них було набагто гірше. Така вона, пед.робота.
Першими відійшли викладачі. ПА, ОГ та ОЛ (танцював він як піонер) ще в бусі почали робити розводки на словах. 9 пар - програма на 1.30. Запасних немає. Олексій робив багатенько низової техніки.Більше за всіх перепало ОЛ. Він до цього випадку танцював 4 танці, а після - 11. І зіграв форсмажор для Дмитра, якого готували на Братові, але він був у запасі. А тут програма і братові. Він був найменьшим серед нас. Але і Олексій - хлопець не промах. Він відновлювався 5 днів (4 концерти), а потім почав проситися у склад. Дуже проситися. Вчіться, молодь.
Додому він гіпс не брав. Хоча і хотів. Але та кризова ситуація показала хто-є-хто. І ніхто не здрейфив. P.S. На жаль, для сучасної молодь ця історія -казка. І вони можуть не повірити жодному слову.
Сообщение отредактировал Lavatrice - П`ятниця, 28.09.2007, 01:39 |
| |
| |
| Justance | Дата: П`ятниця, 28.09.2007, 15:03 | Сообщение # 34 |
|
3-ий клас
Группа: КреативНИК
Сообщений: 95
Статус: Offline
| А я скажу так. В таких жизненых ситуациях сразу проявляется кто есть кто. И поверьте мне, я на 100% уверен, что в той ситауции с Лёшкой в Японии 1998 года никто ни на секунду не подумал о тех трудностях которые появятся у нас в связи с "потерей игрока". Я как сейчас помню ту картину когда Лёшка выходил из больницы на костылях! Ну было может чуток труднее на концертах после этого. Но этого точно уже никто не помнит, но зато все помнят как Лёшка через пару дней рвался на сцену хотябы на фолк. А ещё у всех в памяти Лёхин гипс, которыё мы все расписали самыми тёплыми пожеланиями и мыслями на то время. Гипс был подписан и на нём было написано "Кабан" а внизу автопортрет "маленькая розовая свинка"
Командный дух был присущ тогда нам всем на 100%. И поверьте мне, как самому "малому" на то время в той поездке удалось это почувствовать на полную!!!
Желаю всем когда-нибудь попасть в такую команду!!! PS А до конца гастролей - Лёха уже танцевал!!!!!!
|
| |
| |
| alegro | Дата: Неділя, 30.09.2007, 21:55 | Сообщение # 35 |
|
2 - клас.
Группа: Заслужений креативНИК
Сообщений: 75
Статус: Offline
| Не казкова історія або історія яка сталась під час концерту Так, після "Волинської польки", це сталось, а на "Гандзі" Кабанчику нашому зовсім було не добре, він до фіналу ледве дотягнув. І на м"ячиках у фіналі стоячи дивувався, а з лоба капав піт, від болі. Гарбуз(це був останій танець нашої програми) ми танцювали вже без нього
Ми мали в той день їхати в ресторан "Гасто"(якщо я не помиляюсь), після концерту, в якому можна було замовляти все, що ти захочеш, та у випадку залишків їжі, на кліента накладаеться штраф, придумають же таке, спеціально для барвінчат. 
Але в зв"язку з травмою Олексія, ми всі сиділи в бусі, а Петро Адольфович, Олександр Григорович і травмований пішли в лікарню. Ми сиділи і думали, та чорт з тим рестораном, головне щоб травма була несерезна. Сидимо чикаємо..., а тут Льоха на костилях чимчикує. Довге мовчання.
Та нам вішати носа не можна було, потрібно було Леху підтримати. 
Та щей думати про розводки на інший концерт, вже темніло і цим ми вирішили зайнятися наступного ранку.
З ранку почалась робота, перший концерт був важкенький, та потім втягнулись і після "Гопака" спокійно за глечиками переодягали головні убори, за вихід хлопців.
А після декількох днів, Олексій натягував шаравари на загіпсовану ногу і гордо сидів на сцені граючи на цимбалах!!!
Оце колективний дух! Один за всіх і всі за одного!
А скільки такого було, травмованих і хворих, та колективний дух робить тебе сильнішим і відповідальнішим, не тільки за себе, але і за інших: за своїх друзів, близьких і навіть не дуже близьких людей. P.S. Саме після цього випадку до нього приклеїлось прізвисько Кабан.
А чому? 
Заходити у наш бус, в якому ми їздили на концерти по мальовничим містам Японії, було важко на костилях і Олександру Леонідовичу доводилось його заносити. Це, частенько, супроводжувалось висловом :
"Льоха, ну ти і кабан!!!"
Згодом це прізвисько прикріпилось і до Андрія, молодшого Кудлаенка. Кабан молодший. Та коли він не старався і ледачкував, то частенько Олександр Леонідович повторював, ти недостойний носити прізвисько "Кабан".
Добре що старшу сестру це минуло 
Старша, Тоня-в декретній відпустці виховуе дівчинку, Катрусю.
Середній, Олексій-танцює в шоу балеті (в Лівані). Хресний Катрусі.
Молодший, Андрій-грає в КВК "Віницькі перці". Дядько Катрусі.
Сімейству Кдлаенко ПРИВІТ І НАЙКРАЩІ ПОБАЖАННЯ! Без образ
|
| |
| |
| Lavatrice | Дата: Неділя, 30.09.2007, 22:16 | Сообщение # 36 |
|
КреатОр
Группа: Координатор
Сообщений: 159
Статус: Offline
| Сьогодні Олексій Кудлаєнко махнув у Київ з Павлом Плахотником, адже завтра ввечері літак на Ліван. Щасливої дороги, Кабан. Чекаємо у відпустку.
|
| |
| |
| Justance | Дата: Четвер, 04.10.2007, 17:36 | Сообщение # 37 |
|
3-ий клас
Группа: КреативНИК
Сообщений: 95
Статус: Offline
| Когда именно произошла эта история я, к сожалению, не помню  Но помню, что это произошло на обычной груповой репитиции старшей группы мальчиков. Тогда с нами занимался Леонид Александрович. Ну вот, в один прекрасный момент Л.О. вызвали к П.А. на обсуждение какого-то настолько важного вопроса, что нужно было сделать паузу в репетиции и он вышел из зала, предварительно предупредив нас, что тех кто нарушит дисциплину ждёт строгое наказание и присамтривать за нами оставил аккомпаниатора.
Мы, не очень долго думаю, решили играть в квача (это старшая група мальчиков на репитиции ) . Происходило это в 5 зале Центра. Убегая от актуального квача, я и Саша Ткаченко решили забарикадироваться в предбаннике ( т.е. в первой комнате через которую нужно пройти из коридора в зал. думаю, что все знают этот путь ). Ну и картина: Саня держит ручку двери, а ногой уперается в стенку, чтобы удержаться, поскольку с другой стороны ломятся "враги" И вот, с другой стороны к дверям подбегает Бодька Швабский и говорит: "Пацаны! Я не квач! Пустите меня! отвечаю я не квач!!!!". В этот момент я замечаю, что сзади нас с Саней появился Л.О. и наблюдает за нами А Санька как раз в этот момент отвечает Богдану следующей репликой (причём достаточно громко) : "Ага! Сейчас я Тебе и открою!!! Мы Тебе не НУФ-НУФ и НАФ-НАФ " И тут сзади голос Л.О. говорит: "Ну вы братцы- поросята !" а дальше по тексту. Словом ЦЕНЗУРА!!! Пришлось открыть двери. В этот момент игра была в апогее: все бегали прыгали через станки, кричали, а аккомпниатор читала журнал Нас тогда наказали. Но видимо не очень строго, поскольку я не помню как именно Вот такая достаточно смешная история. Л.О. нам несколько раз её напоминал с Саней. Так было до того времени, пока не появилась очередная история Но о ней, как-нибудь в следующий раз
|
| |
| |
| Lavatrice | Дата: Вівторок, 09.10.2007, 23:24 | Сообщение # 38 |
|
КреатОр
Группа: Координатор
Сообщений: 159
Статус: Offline
| 1999 рік. Їдемо в Придністров"я. Концерт пам"ятається дуже туманно. Таке враження, що ми танцювали десь на перехресті на краю якогось села. А може воно так приснилось. Зовсім непомітний епізод. І мабуть і не запам"яталось би нам так яскраво, якби не гра у Мафію.
В той час гра у Мафію була дуже популярна. Заразили нас ОЛ та АЛ (Клочко). Саме вони показали нам, як правільно грати, що говорити. Тільки ми зрозуміли, що той хто найбільше говорить - завжди виграє, то першим почали прибирати АЛ. І він на нас за це дуже ображався. Мафія - це була головна гра на всіх очікуваннях на коцертах в театрі, в дорозі і т.д.
Отже, їдемо ми по Придністров"ю та граємо Мафію. Склад традиційний для того часу. Я, Шеф, Music, Паша (Плахотник), Кабан, Дим. Для кількості - Вован (Ходацький), Вітьок (Олініченко) і ще декілька середніх. Автобус-герой Ікарус. Граємо. І тут автобус дає зупинку. А мафія, як раз, спить. А я саме був мафією. І поки я спав, хлопці вирішили, що дограємо після зупинки. Я цього не чув і дав сам собі команду і прокинувся. 
А в мафії головне вести себе дуже тихенько, щоб сусіди нічого не помітиили. А по мафії я був спецом. І я тихесенько відкрив очі і думаю собі:"Кого завалити?" Ясно кого! Шефа - сидить навпроти. Насилу від нього відговорився минулого разу. Щеб трішки та завалив би мене. Я тихенько піднімаю очі і в гробовій тиші палець тичу на Шефа. Знаю, що Вітьок ведучий, тому дивлюсь на Вітька, а показую на Андрія. Бачу, Вітьок дивиться на мене, як баран на нові ворота. Перевожу погляд на мою жертву, а Андрюха дивиться на мене ще більшими очима. Я забираю палець від нього і думаю:"Коли ж це я його встиг прибрати - один з Мафії залишився". В нас на п"ятачку в кінці автобуса гробова тиша. Дивлюсь на Кабана - той теж із відкритими очима дивиться на мене. І тут до мене дійшло. Ага! Я, мабуть цих вже прибрав. Залишився найстрашніший - Музика.  А Музика сидів за кутом. Він не бачив мене, а я його. Саме тому його вирішив прибрати останнім. І я тихесенько завернув палець за кут і тикнув у напрямку Музики. Вітьок не зводить з мене погляда. На обличчі жодної емоції. Ну, думаю, невже і його я вже прибрав. І я тихесенько, щоб ніхто не почув, забираю руку і як жирафа запускаю туди шию. Але дуже і дуже тихенько і дуже повільно. Матриця віддихає. На моє здивування, там сидів Музика з відкритими очима і дивився на мене. В кожному гоці по одному Вітьку.
Гірка правда до нас всіх дійшла одночасно. До мене дійшло, що хлопці вже не грають, а до хлопців дійшло, що я то ще якраз і граю.
А сміху тоді було. 
Сообщение отредактировал Lavatrice - Вівторок, 09.10.2007, 23:26 |
| |
| |
| Lavatrice | Дата: Середа, 17.10.2007, 00:55 | Сообщение # 39 |
|
КреатОр
Группа: Координатор
Сообщений: 159
Статус: Offline
| Раз в мене такий гарний настрій, то розкажу я вам дуже гарненьку баєчку. Були ми, значиться так, в Турків. Це такі чорні дядьки із дурнуватим характером. Наших дівок були готові на руках носити. А ось дурі в голові в них вистачало. Нам із Андрієм Шевчуком дісталося в тій поїздці від одного ревнивого, але все таки турка, та я не про це.
Жили ми в сім"ї у дуже приємних людей. Я і Шеф. І все в нас було добре. І спілкувалися ми у формі нині сучасного словникового ар-декору (слово сподобалося, от я і вставив). Андрій сидів за столом і дивлячись на мене та на турків писав у свому щоденнику: "Розмовляю із турками. Я говорю, а він (тобто я) перекладає". Так і жили. В них там дуже гарна традиція - вітатися та прощатися подвійним поцілунком. Шефу (хто його знає) ця штука сподобалася із першого дня. Він мило розціловувався із всіма гарними дівчатами у місті. А взяла нас до себе в сім"ю красуня-турчанка Бахар. Цікава дівчина, але Андрію не сподобалася. І оскільки ми в турецькій не дуже, а вони по-нашому нібельмеса, то замість вітання до поцілунків ми добавляли із свого нецензурного репертуару. До Турції я був у Японії, де пройшов практику подібного спілкування, а от для Шефа це було вперше. І коли я прощався із черговою гостею приємної чи не дуже зовнішності, то добавляв від себе декілька слів. Це були найкраща коллекція різних побажань, що барвінковим мереживом перепліталися із відбірним українським слівцем. Така розрядка у далекій країні. Але Анрій не міг втриматися після моїх побажань і заливався, просто, істеричним сміхом. І в наших турків склалося відчуття, що він не сповна розуму. Можливо, саме тому красуня Бахар (красуня - це був жарт), "зацілована" Андрієм до дир, не подарувала йому набір календариків. А от мені подарувала.
Але і це не все. Їли ми кукурудзяний суп. А він був дуже солоний. Після Японії - будь-які делікатеси - дрібниця. А от Шеф хлопець запальний. Приказку:"Недосол на столі, пересол на голові"- Він знає дуже добре. І коли ми з"їли по одненькій ложечці, Андрюха повертається і приклавши максимальних надусиль посміхнувся, облизнувся, показав хазяївам, що дуже смачно, повернувся до мене і сказав:"Зараз я цю ропу виллю їм на голову". Ось такий він був - Шеф. Але послухав мого прохання і доїв цю смакоту до кінця.
А в Японії подібний суп - взагалі, дуже солодкий. П.С. І на закріплення теми скажу, турки цікаві люди. Вони п"ють чай із стопок і їдять багато турецького хліба. Дуже багато. По буханці на людину в обід. Хліб смачний, але від такої кількості ми регулярно (2-3 рази на день) торпедували турецькі унітази бомбами потужної дії. І в цій ситуації дуже справедливо звучить фраза:"Понаїхало тут, заср@#ців!". Це про нас. 
|
| |
| |
| Justance | Дата: Четвер, 18.10.2007, 17:49 | Сообщение # 40 |
|
3-ий клас
Группа: КреативНИК
Сообщений: 95
Статус: Offline
| Помню было это в Польше в Кельцах. Ну жыли мы в той общаге, что и всегда. Но тут нам подвернулся реальный фарт - - - на нашем этаже поселили целый ансамбль польских девушек под названием "Buziaki"!  Радости нашей не было предела, только проблемка была одна, что пообщаться нам с ними никак не получалось, поскольку всем известно как проходят фестивальные дни: встали умылись и побежали, прибежали умылись - - - повалились спать.
Но пришёл тот день, когда педагоги позволили и себе и нам дать слабинку. Педагоги с польскими колегами исчезли в неизвестном направлении, ну а мы сразу же к польским "колежанкам". Помню, что сидели мы долго, до часов 11 ночи. На самое яркое воспоминание оставило поведения Сашки Шпирко. Бедный так перевозбудился от вида польских девушек (особенно одной в штанишках в стиле милитари) что не знал куда себя пристроить. А где-то в часов 11 он начал предлагать идти куда-то на улицу, то ли фотографироваться ( в 11 часов ночи ) толи гулять, не помню точно, и конечно же тянуть полек за собой. Бедные так перепугались он такого "весёлого" украинца (который кстати тоже был в военных штанах, плюс с военными медальйонами на шее  ) что тут же смылись по своим комнатам, мол типа спать захотели. Мы конечно были очень благодарны Сане, но никто сильно благодарностями не рассыпался и все разбежались тоже спать.
На следующий день, встреча с польками опять состоялась, а закончилась она общим импровизированым концертом под сумасшедшые крики, звуки баянов польских аккомпаниаторов, аплодисменты и т.п. Этот "дурдом" был заснят успешно на видео, так что теперь каждый может восстановиться в памяти события фестиваля в Кельцах
Вот такое вот воспоминание...
|
| |
| |
| thebee | Дата: П`ятниця, 19.10.2007, 15:40 | Сообщение # 41 |
3-ий клас
Группа: КреативНИК
Сообщений: 99
Статус: Offline
| А было это в Турции. Как уже говорилось выше, жили мы в семьях. Меня «забрали» первой, какой то толстопузый бородатый дядька, подошел и спросил или я разговариваю по анг., ну я ему говорю что Naturlich  Берет он меня за руку и говорит ну тогда пошли…..( а это моя первая поездка была, так далеко). В общем испугалась я тогда малеха, но история не про это
Повели нас в один прекрасный день в турецкий Дисней Ленд ( Tatiliya вроде.так назывался). Ну и пошли мы на самый классный аттракцион– батарейка называется. Кто там был, точно помнят  . Особенно думаю Верка Михальчук. Ей тогда деньжат семья подкинула. Ну и Верка довольная как слон, и еще и в Дисней Ленд повели – вообще шоколад. Но по незнанию, что это за батарейка, Верка взяла с собой кошелек с деньгами. А так как мы весели там вниз головой….нет, нет, кошелек, конечно же « не упал вниз».
А проблема была в том что достать кошелек было практически нереально. Помню перекошенное выражение лица Верки….вот так вот взять и потерять все за одну минуту. Абыдно, да. Кстати так и не помню достали ее кошелек или нет…
|
| |
| |
| Lavatrice | Дата: Субота, 20.10.2007, 23:23 | Сообщение # 42 |
|
КреатОр
Группа: Координатор
Сообщений: 159
Статус: Offline
| Японія 98 - поїздка, про яку можна написати цілу книгу. Кожна історія із цієї країни претендує на найвищі нагороди. Можна живописно розказувати, як забувалися двоє із трьох пар спідньої білизни, як трамбувалися сумки зубочистками, сахаром, чайом, як МакДональдс став ненависним, як білі носки були постійно-червоними, але я розкажу одну історію, яку б сміливо міг би розказати кожен, хто бував в цій екзотичній країні.
Перше знайомство із електронним "очком". Це іспит, складніший за будь-який екзамен у вищих закладах різного рівня акредитації. Що це таке? Це унітаз із системою електронного омивання. Цікава штука. З Японії в Японію розказувалися страшилки про електронне диво і нарешті - воно. В нашій кімнаті була бригада. Я старший, Павло та Вова мої молодші. Ми зібралися на прийом до цієї штуки всією кімнатою. Вирішили запустити. Але як ця штука запускається? Безліч (3) кнопок. Натискаємо на всі - не працюють. Хтось здогадався - потрібно натиснути на сидіння. Точно. Стоять три здорових хлопців і дивляться в унітаз, в надії побачити японське диво. Виїжджає трубка. Ми переглянулися. Зараз почнеться. І точно. Потужна струя теплої води почала обливати нас з ніг до голови. "Месть унітаза". Завжди ми його, а тут він нас.
А в нас шок. Не знаю, на що ми сподівалися. Взагалі, це був час, коли комп"ютери в нашій країні бачили по телевізору. (ну не все так погано, але це була елітна рідкість). Більше популярними були приставки Денді та Сега. А тут електроніки в унітазі більше, ніж в ігровому автоматі-хіті тих часів "Конёк-горбунёк" в суперігровому центрі нашого парку ім.М.Горького. І ми почали закривати струю руками, щоб вона не облила всю кімнату. В ті секунди, ми відчували себе пожежниками, що рятують світ.
Зараз, така штука не диво, але тоді на нас це справило величезне враження. А хлопці із Японії 96 розказували взагалі ульотну історію про такі пристрої.
Дуже точно охарактеризував цю країну Олександр Григорович Куций:"Страна нешуганых японцев".Від себе добавлю, що Японія - це країна дивних туалетів. І саме на цю тематику найбільше історій. А в багатьох японців відкривалися очі на декілька міліметрів, коли вони бачили наших хлопців, що пробігали повз ряд чоловічих піссуарів лише для того, щоб послідовно спрацювали фотодатчики змиву води. Або інша ситуація. Зупинка на швидкісному шоссе. Туалет на чоловік 40. Тобто ряд із 30 чоловічих парковочних місць і ще із 15 для важкої артиллерії. Місця повно всюди. Стоїть група із 9 хлопців в шортах і в шльопанцях в черзі до 1 із 30 чоловічих піссуарів. Чому? Томущо всі хотять спробувати поліпшити собі настрій саме в кабінці для інвалідів із спеціальними кріпленнями для утримання на руках. P.S. Можливо хтось розгадав секрет, як можна помитися у ванній із нашим зростом (моїм у 182 см та іншим), що має розміри в довжину вдвічі меньшу, глибину в 1,5 рази більшу? А можливо хтось навчився ходити на унітаз японського типу? Якщо їсти рис палочками зручніше, то розривання котлети лише за допомогою палочок для нас залишилося загадкою. І взагалі, як можна жити в країні де без кондиціонера не проживеш і хвилини? Така вона, Японії! 6 разів там були, а запитань більше ніж відповідей. :o
|
| |
| |
| Lavatrice | Дата: Понеділок, 22.10.2007, 23:42 | Сообщение # 43 |
|
КреатОр
Группа: Координатор
Сообщений: 159
Статус: Offline
| Перлинки Поділля! Місто-герой Могилів Подільський. Це вам не якась там Японія. Це Могилів чи Могилев та ще і Подільський. Я там жив три роки коли був маленьким, але зараз не про це. Одні перлинки за кількістю подій та емоцій обганяють рядову закордонну поїздку із величезною перевагою. Два дні, а вражень на роки. Особливо, розказувати немає про що. Все цікаве саме по собі. Ми ночували в окремому будинку. Там жили ОГ, ЛО та 3 групи. Альфа, Бета, Гамма. Ясно, що Гамма - самі крутіші. Очолював Альфу я. Шеф - бету, Антон - гамму. А от що очолював Муз я не пам"ятаю. Але він там якимось чином був.
В моїй бригаді альфа був незмінний та неперевершений Міша (хто пам"ятає) та супер Галактікос. В мене в групі є хлопець - Ігорь. Вони із Дмитром 2 каплі води. Але хлопці були - що треба. А далі ідуть взагалі легендарні речі.
Бета. На чолі стояв Шеф. Його середнім та молодшими були (якщо я помиляюсь, виправте мене) Чайка Костянтин та дуже вредний на той час Чорненький Денис.
Гамма. Головуючий - Антон Рублевський. Його меньші - Шняга Віталій та Шевчук Максим (повезло вам хлопці, Антон був самим мяким із нас).
Група очолювана Музом. Він взагалі взяв на себе дуже важкі забов"язанності. Його молодшоми були Віталік Підоренко та Заморуєв Володомир. Хлопці, які тільки починали вражати світ.
А з чого все почалося. ОГ та ОЛ пішли на нараду до ПА. Це було в сусідньому будинку. Ми на спір поспорили, чия команда сильніша. Ясно, що коли війська воюють, начальство споглядає. І моя команда не пасла задніх. Шеф виховува Дениса, який вів себе дуже розгульно. А Вовочка взагалі був унікальною особистістю. Але всім ідея сподобалася, а згодом і повернулися викладачі. Але вранці ми встали раніше, построїлися в колону по два і строєвим маршом по командам пішли вмиватися. Ми давали рахунок і всі дружно крокували назустріч незгодам в район місцевого туалету. Крім туалету на відкритому повітрі там були умивальники із водою, насиченою металом. На відміну від сучасної молоді, Барвінок зразка 20 сторіччя користувався правилом: "Один за всіх і всі за одного". Приходимо ми до туалету. Хто перший? Ясне діло - начальство, тобто ми. А молодші миють зуби та чистять шиї.
За день до цього ми вже виступали і бачили цікавий колектив. Надністрянське гроно чи щось таке. А в них був фольклорний цікавий танець у костюмах схожих на Тропотянку. А от акомпонимент під танець разом із словами. Слова, на зразок: "Нумо хлопці до дівчат". Але із такою інтонацію. Ну дуже фольклорною.
Повертаємося до ранкових водних процедур. Біля умивальника стоїть молодша група хлопців і щось там цвірінькають один до одного. І тут хтось, той самий Денис Чорненький, копіюючи Гроно проспівав: "Нумо хлопці до дівчат". При цьому, добавив інтонації так, що вся молодша група заходилася від сміху. З іншого боку умивальника виходить два бурмила. Дивляться - малеча.
- Еу, вам чё песня не нравиться? Вы чё тут вообще.......... (censored) (Хто не здогадався - поясню. Вони із цього самого колективу.) Молодь притихла. Хлопці відчувають себе героями.
А через дві секунди в спину лунає зустрічне питання: "А чё такое? Нормальная песня. Пацан, давай ты лучше......(censored)
Вони повертаються, а там як у вестерні хлопають двері туалетів і стоять всі 8 старших на чолі із Шефом. Пам"ятаю, що ще з"явився Андрій Леондович із літровою кружкою і так недобре глянув на хлопців.... Але хлопці вирішили, що вони не праві і пішли до своїх співати свої: "Нумо хлопці". А ми пішли до будинку. Строєм. По групам. Із піснею. Заспівував Галактікос. Свідків тієї пригоди на сайті достатньо. А ну підтвердіть. Один за всіх - таке було. А чи є воно зараз? Питання.
|
| |
| |
| Maugli | Дата: Четвер, 25.10.2007, 17:13 | Сообщение # 44 |
П"ятирічка
Группа: Випусник
Сообщений: 12
Статус: Offline
| Я свідок!
Було!
Да доречі група Гамма була НАЙКРАЩА!, головуючий - Антон Рублевський і його меньші - Шняга Віталій та Шевчук Максим
|
| |
| |
| Lavatrice | Дата: Понеділок, 07.01.2008, 13:03 | Сообщение # 45 |
|
КреатОр
Группа: Координатор
Сообщений: 159
Статус: Offline
| Цю історію багато хто знає, але тут її здається немає. Це різдвяна історія. Тому і викладаю її сьогодні.
Наступив 2001 Новий рік. Всі, хто знають Віталія Шнягу, більше відомого як Maugli (чому Мауглі, якщо він Шняга шнягою  ) знають, що він великий мрійний та фантазер. Його креативні ідеї збивали с пантелику всіх людей із здоровим глуздом. Це і історія про катамарани і про гірки. З них і почнемо.
Запропонував нам Віталій підти на Різдво на Буг кататися на гірках. В останні роки, бідноваті на сніг, ця традиція втратила сенс. А тоді ми з"явилися в назначений час в потрібному місці. Хто був на гірках на Свердловському массиві - знає, що гірки великих та небезпечних там дві. Але мало хто знає, що посередині є місце де є дуже крута гірка де в кінці маршруту ближче до середини стоїть дерево. І ми, зігрівшись стопочкою го...... горячих бутербродів почали процес катання. Нас було багатенько Крім нашої п"ятірки (Я,Шум, Кришталь, Шняга, Любка) були не меньш відомі особистості: Олена Риженко, Ната ТКачук, Андріяшко Олена. Костянтина Чайки, здається, першого разу не було. Хто ще був не пам"ятаю. Почали кататися. Дівки полякалися кататися із великої гірки пішли на маленьку, але умудрилися розломати паровоз надвоє об дерево. Каталися ми цими самими паровозами. Довга "клійонка" на яку сідали від 4 до 8 чоловік. Спочатку каталися із середини гірки, але потім стали сміливими і їхали із самого верху. Враховуючи дерево в кінці маршрута першими їхали Шняга або я. Це не просто маневрувати перед деревом на величезній швидкості. Проблема була в тому, що при опусканні ноги для повороту весь сніг летів в обличчя першого і не бачиш куди потрібно їхати. На щастя, в ті гірки серйозних травм не було. Тільки Олена Андріяшко отримала при їзді із маленької гірки. Іншу травму отримала Олена Риженко. По дорозі до Шняги вона вирішила полихвацькі проїхати по капоту старого запорожця. Але не розрахувала і слизький на морозі Запорожець розвернув її. Замість полихвацькі - вийшло прикольно.
НА наступний рік ми врахували наші помилки. Водію взяли протигаз, на дерево коврики для пом"якшення можливого удару і го..горячих бутербродів стало більше. Склад 2002 змінився, але костяк залишився. Тепер ми сміливіше їхали із самого верху. Тим не меньш, Віталік одного разу все ж несправився із керуванням, але і коврики і ми з Шумом стояли на підстраховці і все пройшло нормально. В мене таких проколів не було, оскільки я був в протигазі.  Особливо, пам"ятається момент, коли повз нас на відпочинок проходили діти та їхні батьки, що займаються в Любов Леонідівни. Вона привіталася з ними тоном типового вчителя, а далі сіла на "клійонку" де вже сиділи три чоловіки. Першим був я, як С.Т.А.Л.К.Е.Р в протигазі. Цікаво, ті діти ще в нас займаються?
Крім невеличкої аварії більше нічого страшного не було. Ну хіба що те, що дівки образилися на мої із Шумом вмивання снігом. І не знаю, яким чином цим черепашкам вдалося спіймати мене за ногу і зняти сапог. Я довго бігав носком по Бугу із благаннями та погрозами, але вони були невблаганні. Довелося віддатися на їхній суд. Оскільки їх було 5-ро, а Шум споглядав збоку, то сніг в мене був кругом. (Думаєте, я забув?)  )  Ну і ще один незначний інцедент. По дорозі до Шняги Любка примудрилася впасти в відкритий каналізаційний люк. Даю її руку, а вона сміється!  І все ж, ми з Шумом частково помстили за мене по дорозі. А от біля самого будинку Шняги стало скрутно. Їм втрачати не було чого. Мокрі, червоні із снігом за пазухою вони зробили живий ланцюг перед входом в під"їзд. Зі мною був Кос. Довелося віддати речі йому і ідти на прорив. Цього разу вдалося. Але і в Шняги ми сушилися довше ніж попереднього року. Єдиний, хто зберігав нейтралітет у цій битві титанів - це сам Шняга (думаєш, я забув?) 
Більшість із цього складу на той час ще танцювали в НАТ "Барвінок" і подібні речі були дуже небезпечні, але все обійшлось.
|
| |
| |
|
Головна 
